Инструкция по применению Хипотела 80 для лечения гипертонии

Состав и форма выпуска

Основное действующее вещество – телмисартан. Препарат выпускается в дозировках 20, 40 и 80 мг. Обычная суточная доза составляет 40 мг. При необходимости она может быть увеличена до 80 мг. Максимальный лечебный эффект развивается спустя 4-8 недель терапии препаратом хипотел 80. Инструкция по применению рекомендует однократный прием в сутки.

Вспомогательные компоненты: маннит, стеарат Mg, меглюмин, гидроксид Na, кросповидон. Упаковка содержит 3 блистера по 10 таблеток или 2,4 или 6 блистеров по 14 таблеток. Препарат принимается внутрь независимо от приема пищи, таблетки не предназначены для рассасывания под языком.

Активное вещество, действие, форма выпуска

«Хипотел» относится к сартанам или антатагонистам рецептора ангиотензина 2. Главным действующим веществом препарата является телмисартан. Как и остальные лекарства из этой группы, он снижает давление путем селективной блокировки АТ2 рецепторов (второй тип). После блокировки рецепторов происходит расширение просвета сосудов, увеличение выделения воды и натрия с мочой. Во время приема «Хипотела» не развиваются такие побочные эффекты, как кашель или ангионевротический отек, так как телмисартан не участвует в обмене брадикинина. Из положительных действий сартанов на организм исследователи выделяют способность уменьшать развитие увеличение сердечной мышцы. Выделяют защитное действие в отношении органов-мишеней: сердца, глаз, почек.

Укажите своё давление

Двигайте ползунки

120

на

80

Гипотензивное действие сохраняется на протяжении 24-х часов. Максимального эффекта достигает на 6-й неделе постоянного приема препарата. Медикамент «Хипотел» не обладает способностью накапливаться в организме, поэтому требует постоянного приема для надежного и длительного эффекта. Выпускают по 20, 40 и 80 мг действующего вещества в одной таблетке.

Фармакологическое действие

Телмисартан угнетает рецепторы, чувствительные к ангиотензину II, и действует на ренин-ангиотензин-альдостероновую систему:

1. В печени вырабатывается ангиотензиноген – вещество из группы пептидов, которое под влиянием фермента ренина превращается в ангиотензин I.
2. Ренин синтезируется юкстагломерулярным аппаратом почек. Выделению ренина способствует активация симпатической нервной системы под контролем β1-адренорецепторов.
3. Их активация усиливает выработку ренина и приводит к активации всей системы.
4. Другими важными стимулами к его выработке относятся снижение перфузии почек и уменьшение объема циркулирующей жидкости – гиповолемия.

Ангиотензин I конвертируется в ангиотензин II. Этот процесс происходит под действием ангиотензинпревращающего фермента – АПФ, содержащегося в эндотелиальных клетках кровеносных сосудов.

1. Стимулирует рецепторы, расположенные в сосудах, и обладает прямым сосудосуживающим действием.

1. Ангиотензин действует на рецепторы надпочечников и стимулирует секрецию альдостерона, что приводит к задержке натрия и к увеличению потерь калия. В ответ на задержку натрия увеличивается количество антидиуретического гормона, который, в свою очередь, задерживает воду в организме, что приводит к увеличению циркулирующей жидкости и повышению артериального давления.

Телмисартан блокирует рецепторы, в результате ангиотензин II не может реализовать свои функции в органах-мишенях.

Показания к применению

Таблетки хипотел и его русские аналоги применяются при:

• эссенциальной артериальной гипертонии;
• хронической форме сердечной недостаточности;
• диабетической нефропатии и для ее профилактики;
• протеинурии;
• ангиопатии.

Препарат также может приниматься для профилактики возникновения сердечных и сосудистых заболеваний у пациентов с ишемической болезнью сердца, перенесенным инсультом и при сахарном диабете II типа, а также для уменьшения риска возникновения желудочковых аритмий.

Прием препарата по инструкции приводит к ряду основных положительных эффектов:

• снижение давления в почках, изменение вводно-электролитного баланса, уменьшение протеинурии оказывают комплексное защитное воздействие на почки;
• ослабление ОПСС вызывает уменьшение кровяного давления;
• защитное действие на сердце и сосуды.

Хипотел табл.80мг №28

ХІПОТЕЛ
Склад:

діюча речовина: telmisartan;

1 таблетка містить телміcартану 20 мг, 40 мг або 80 мг;

допоміжні речовини: натрію гідроксид, меглюмін, маніт (E 421), кросповідон, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Прості препарати антагоністів ангіотензину ІІ.

Код АТС С09С А07.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих.

Попередження серцево-судинних захворювань у пацієнтів з:

• маніфестним атеротромботичним серцево-судинним захворюванням (ішемічна хвороба серця, інсульт або ураження периферичних артерій в анамнезі) або
• цукровим діабетом ІІ типу із задокументованим ураженням органів-мішеней.

Протипоказання.

• Гіперчутливість до складових препарату;
• другий та третій триместр вагітності;
• обструктивні біліарні порушення;
• тяжкі порушення функції печінки.

У випадку рідкісних спадкових станів, через які можлива несумісність із допоміжною речовиною препарату, приймати Хіпотел протипоказано.

Спосіб застосування та дози.

Лікування есенціальної гіпертензії. Звичайна ефективна доза становить 40 мг на добу. Деяким пацієнтам може бути достатня добова доза 20 мг. У випадках, коли бажаного ефекту не досягається, дозу телміcартану можна підвищити до 80 мг 1 раз на добу. Альтернативно телміcартан можна призначати в комбінації з тіазидними діуретиками, такими як гідрохлортіазид, який продемонстрував додаткове зниження артеріального тиску при застосуванні разом з телмісартаном. Коли розглядається питання про збільшення дози, необхідно взяти до уваги, що максимальний антигіпертензивний ефект у цілому досягається через 4–8 тижнів від початку лікування.

Попередження серцево-судинних захворювань. Рекомендована доза становить 80 мг один раз на добу. Ефективність телмісартану у дозах менше 80 мг при попередженні серцево-судинних захворювань невідома.

На початку лікування телмісартаном з метою попередження серцево-судинних захворювань, рекомендується проводити моніторинг артеріального тиску і, у разі потреби, коригувати дози препаратів, які знижують артеріальний тиск.

Хіпотел можна приймати з їжею або без неї.

Особливі групи пацієнтів.

Порушення функції нирок. Для хворих з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості немає потреби в коригуванні дози. Досвід лікування хворих з нирковою недостатністю або хворих, які перебувають на гемодіалізі, обмежений. Таким хворим рекомендується починати лікування з низької дози 20 мг.

Порушення функції печінки. Для пацієнтів із легкими або помірними порушеннями функції печінки добова доза не повинна перевищувати 40 мг 1 раз на добу (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти літнього віку. Немає потреби в коригуванні дози для пацієнтів літнього віку.

Побічні реакції.

У кожній групі побічні ефекти представлені в порядку зменшення ступеня тяжкості.

Інфекції та інвазії: інфекції верхніх дихальних шляхів, включаючи фарингіт і синусит, інфекції сечових шляхів, включаючи цистит, сепсис, у т.ч. з летальним наслідком.

З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія, тромбоцитопенія, еозинофілія.

З боку імунної системи: гіперчутливість, анафілактична реакція.

Метаболізм та розлади харчування: гіперкаліємія, гіпоглікемія (у хворих на діабет).

Психічні розлади: депресія, безсоння, занепокоєність.

З боку нервової системи: синкопе.

З боку органів зору: порушення зору.

З боку вестибулярного апарату: вертиго.

Кардіальні порушення: брадикардія, тахікардія.

Судинні розлади: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: диспное, кашель, інтерстиціальна хвороба легень.

Шлунково-кишкові розлади: абдомінальний біль, діарея, диспепсія, метеоризм, блювання, дискомфорт у ділянці шлунка, сухість у роті.

Розлади гепатобіліарної системи: порушення функції печінки/печінкові розлади.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: посилене потовиділення, свербіж, висипання, еритема, ангіоневротичний набряк (у т.ч. з летальним наслідком), медикаментозний дерматит, токсичний дерматит, екзема, кропив’янка.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: міалгія, біль у спині (наприклад ішіас), судоми м’язів, артралгія, біль у кінцівках, біль у сухожиллі (симптоми подібні до тендиніту).

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність.

Загальні порушення: біль у грудях, астенія (слабкість), симптоми, подібні до грипу.

Лабораторні дані: підвищення креатиніну в крові, підвищення сечової кислоти в крові, підвищення печінкових ензимів, підвищення рівня креатинфосфокінази (КФК) у крові, зниження гемоглобіну.

Передозування.

Обмежена інформація щодо передозування у людей.

Симптоми. Найзначнішими проявами при передозуванні телмісартану були артеріальна гіпотензія і тахікардія; також повідомлялося про брадикардію, запаморочення, підвищення концентрації креатиніну в сироватці та гостру ниркову недостатність.

Терапія. Телміcартан не видаляється шляхом гемодіалізу.

Хворі повинні перебувати під пильним контролем і отримувати симптоматичну та підтримуючу терапію. Терапія залежить від часу, який пройшов після прийому препарату, та тяжкості симптомів. Рекомендовані заходи включають викликання блювання та/або промивання шлунка. При терапії передозування можна застосовувати активоване вугілля. Необхідно часто перевіряти рівень електролітів та креатиніну в сироватці. При виникненні артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та надати допомогу, спрямовану на швидке поповнення об’єму рідини та солі в організмі.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ не рекомендується упродовж першого триместру вагітності. Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ протипоказане упродовж другого та третього триместрів вагітності (див. розділ «Протипоказання»).

Немає достатніх даних про застосування телмісартану вагітним.

Якщо продовження терапії антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ не вважається вкрай необхідним, пацієнтки, які планують вагітність, повинні перейти на антигіпертензивні лікарські засоби, що мають встановлений профіль безпеки для застосування під час вагітності. При встановленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ необхідно терміново припинити та, у разі необхідності, почати альтернативне лікування. У другому та третьому триместрах вагітності антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, як відомо, спричиняють фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніоз, затримка формування кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотонія, гіперкаліємія). Якщо застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ почали з другого триместру вагітності, рекомендується провести ультразвукове обстеження функції нирок і кісток черепа. Дітей, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, необхідно ретельно обстежувати на наявність артеріальної гіпотензії (див. розділ «Протипоказання»).

Через відсутність інформації щодо застосування телмісартану у період годування груддю даний препарат не рекомендується для застосування жінкам, які годують груддю. Перевага надається альтернативному лікуванню з краще вивченим профілем безпеки, особливо при годуванні груддю новонародженого або недоношеної дитини.

Діти.

Хіпотел протипоказаний дітям (віком до 18 років) через обмежену інформацію щодо безпеки та ефективності препарату для цієї категорії пацієнтів.

Особливості застосування.

Вазоренальна гіпертензія. Існує підвищений ризик серйозної артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності, якщо пацієнтів з білатеральним стенозом ренальної артерії або стенозом артерії єдиної нирки лікують препаратами, які впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему.

Ниркова недостатність та трансплантація нирки. Коли Хіпотел призначають пацієнтам із порушеною нирковою функцією, рекомендується періодичний моніторинг рівня калію та креатиніну в сироватці крові. Немає досвіду застосування Хіпотелу пацієнтами з нещодавною трансплантацією нирки.

Зниження внутрішньосудинного об’єму рідини. Симптоматична гіпотензія, особливо після першої дози препарату, може виникати у пацієнтів зі зниженим внутрішньосудинним об’ємом та/або рівнем натрію, що виникає внаслідок терапії діуретиками, обмеження солі, що надходить з їжею, діареї або блювання. Перед прийомом Хіпотелу необхідно коригувати такі стани, особливо зниження внутрішньосудинного об’єму та/або рівня натрію.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Як наслідок гальмування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи у більш чутливих пацієнтів спостерігалися артеріальна гіпотензія, синкопе, гіперкаліємія та зміни функції нирок (у т.ч. гостра ниркова недостатність), особливо якщо до складу комбінованої терапії входили лікарські засоби, що впливають на цю систему. Тому подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад застосування телмісартану з іншими блокаторами ренін-ангіотензин-альдостеронової системи) не рекомендується. При необхідності одночасного застосування рекомендовано ретельний моніторинг функції нирок.

Інші стани, що потребують стимуляції ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів, у яких судинний тонус і функція нирок залежать головним чином від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад у пацієнтів із тяжкою застійною серцевою недостатністю або вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), прийом Хіпотелу з іншими медичними препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, може призводити до гострої артеріальної гіпотензії, гіперазотемії, олігурії, зрідка — до гострої ниркової недостатності.

Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом у цілому не реагують на антигіпертензивні препарати, що діють шляхом блокади ренін-ангіотензинової системи. Тому призначення телміcартану їм не рекомендується.

Стеноз аорти та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і щодо інших вазодилататорів, з особливою обережністю призначають препарат пацієнтам, у яких діагностовано стеноз аорти, мітрального клапана або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.

Гіперкаліємія. Протягом усього періоду застосування медичних препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, може виникнути гіперкаліємія, особливо при наявності ниркової недостатності та/або серцевої недостатності.

У хворих літнього віку, пацієнтів з нирковою недостатністю, діабетом, у хворих, які паралельно приймають інші лікарські засоби, що можуть спричинити підвищення рівня калію, та/або пацієнтів із супутніми захворюваннями, гіперкаліємія може мати летальний наслідок.

Перед супутнім застосуванням лікарських засобів, які пригнічують ренін-ангіотензинову систему, необхідно зважити співвідношення користі та ризику.

Основні фактори ризику розвитку гіперкаліємії, на які необхідно звернути увагу:

• цукровий діабет, ниркова недостатність, вік понад 70 років;
• комбінована терапія з одним чи кількома іншими препаратами, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, та/або калієвими добавками. До препаратів або терапевтичних груп лікарських засобів, які можуть спровокувати гіперкаліємію, належать замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), гепарин, імуносупресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм;
• супутні захворювання, особливо дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз, погіршення функції нирок, різке погіршення стану нирок (наприклад, внаслідок інфекційних захворювань), клітинний лізис (наприклад, внаслідок гострої ішемії кінцівок, гострого некрозу скелетних м’язів, обширної травми).

Хворим групи ризику необхідно проходити ретельний контроль сироваткової концентрації калію.

Печінкова недостатність. Препарат не можна призначати хворим з холестазом, обструктивними захворюваннями жовчних протоків та печінковою недостатністю тяжкого ступеня (див. розділ «Протипоказання»), оскільки телмісартан виводиться головним чином з жовчю. У таких хворих можна очікувати зменшення печінкового кліренсу телмісартану.

Препарат слід з обережністю призначати хворим з печінковою недостатністю від помірного до середнього ступеня.

Діабетичні пацієнти, які приймають інсулін або антидіабетичні лікарські засоби. Під час лікування телмісартаном у таких пацієнтів може розвинутися гіпокаліємія. Слід розглянути необхідність відповідного контролю рівня глюкози в крові у таких пацієнтів. За показань може бути потрібне коригування дози інсуліну або антидіабетичних лікарських засобів.

У пацієнтів, хворих на цукровий діабет, з кардіоваскулярними ризиками (пацієнти, хворі на цукровий діабет, із супутніми захворюваннями коронарних артерій) ризик розвитку інфаркту міокарда з летальним наслідком і раптового кардіоваскулярного летального наслідку може бути вищим при лікуванні антигіпертензивними препаратами, такими як антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ та інгібітори АПФ. У пацієнтів, хворих на цукровий діабет, перебіг супутніх захворювань коронарних артерій може бути безсимптомним, і тому вони можуть бути недіагностованими. Пацієнтів, хворих на цукровий діабет, слід ретельно обстежити, наприклад, шляхом стресового тестування, щоб виявити та лікувати супутні захворювання коронарних артерій до того, як призначити препарат.

Етнічні відмінності. Як і всі інші антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, телмісартан є явно менш ефективним для зниження артеріального тиску у хворих негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Можливо, це пояснюється більшим поширенням низьких ренінових станів у пацієнтів негроїдної раси, які страждають на артеріальну гіпертензію.

Інші. Як і при застосуванні будь-якого іншого антигіпертензивного препарату, значне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ішемічною серцево-судинною хворобою може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Дослідження впливу телміcартану на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механізмами не проводилися. Однак необхідно мати на увазі, що при антигіпертензивній терапії може виникати запаморочення або гіперсомнія.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Як і інші препарати, які пригнічують ренін-ангіотензинову систему, телмісартан може спровокувати гіперкаліємію. Ризик може збільшитись у разі лікування в комбінації з іншими засобами, які також можуть спровокувати гіперкаліємію (замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, нестероїдні протизапальні препарати (включи селективні інгібітори ЦОГ-2), гепарин, імуносупресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм).

Виникнення гіперкаліємії залежить від відповідних факторів ризику. Ризик зростає у разі застосування наведених вище терапевтичних комбінацій. Особливо високим є ризик при комбінації з калійзберігаючими діуретиками та в поєднанні з замінниками солі, що містять калій. Комбінація з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту або нестероїдними протизапальними препаратами є менш ризикованою за умови чіткого дотримання запобіжних заходів при застосуванні.

Супутнє застосування не рекомендується.

Калійзберігаючі діуретики або калієві добавки.

Такі антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, як телмісартан, пом’якшують спричинену діуретиками втрату калію. Калійзберігаючі діуретики, наприклад спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид, калієві добавки або замінники солі, що містять калій, можуть спричинити значне зростання концентрації калію в сироватці крові. Якщо супутнє застосування показане через документально підтверджену гіпокаліємію, приймати препарати необхідно з обережністю, часто контролюючи рівень калію в сироватці.

Літій.

Відомі випадки оборотного зростання концентрації літію в сироватці та підвищення токсичності під час супутнього прийому літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту та антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ, включно з телмісартаном. Якщо призначення цієї комбінації вважається необхідним, під час супутнього застосування слід уважно контролювати рівень літію в сироватці.

Супутнє застосування вимагає обережності.

Нестероїдні протизапальні препарати.

Нестероїдні протизапальні засоби (тобто ацетилсаліцилова кислота в протизапальних схемах терапії, інгібітори ЦОГ-2 та неселективні нестероїдні протизапальні засоби) можуть знижувати антигіпертензивну дію антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ.

У деяких пацієнтів з погіршенням функції нирок (наприклад у хворих зі зневодненням організму або у пацієнтів літнього віку з погіршенням функції нирок) комбінований прийом антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ та засобів, що гальмують циклооксигеназу, може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, яка зазвичай є оборотною. Тому цю комбінацію слід призначати з обережністю, особливо людям літнього віку. Пацієнтам слід забезпечити належну гідратацію; крім того, після початку комбінованої терапії, а також періодично в подальшому необхідно перевіряти функцію нирок.

Діуретики (тіазидні або петльові діуретики).

Попереднє лікування високими дозами таких діуретиків, як фуросемід (петльовий діуретик) і гідрохлортіазид (тіазидний діуретик), може призвести до втрати об’єму та ризику артеріальної гіпотензії, якщо почати лікування телмісартаном.

Слід узяти до уваги при супутньому застосуванні.

Інші антигіпертензивні засоби.

Здатність телмісартану знижувати артеріальний тиск може бути збільшена супутнім застосуванням інших антигіпертензивних препаратів.

На підставі фармакологічних властивостей баклофену та аміфостину можна очікувати, що ці лікувальні засоби можуть підсилити гіпотензивну дію всіх антигіпертензивних засобів, у т.ч. телмісартану. Крім того, ортостатична гіпотензія може бути посилена алкоголем, барбітуратами, наркотиками та антидепресантами.

Кортикостероїди (системне застосування).

Зниження антигіпертензивної дії.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Телміcартан — специфічний та ефективний антагоніст рецепторів ангіотензину II (тип АТ1). Телміcартан з дуже високою спорідненістю заміщує ангіотензин II у місцях його зв’язування на рецепторах субтипу АТ1, що відповідають за активність ангіотензину II. Телміcартан не виявляє будь-якого часткового агоністичного впливу на АТ1 рецептор. Телміcартан селективно зв’язує АТ1 рецептор. Зв’язування є довготривалим.

Телміcартан не виявляє спорідненості з іншими рецепторами, включаючи АТ2 та інші, менш вивчені АТ-рецептори. Функціональна роль цих рецепторів невідома, як невідомий ефект їх можливого «надстимулювання» ангіотензином II, рівень якого підвищується під впливом телмісартану. Телміcартан знижує рівні альдостерону у плазмі крові. Телміcартан не інгібує ренін у плазмі людини, не блокує iонні канали. Телміcартан не інгібує ангіотензинперетворюючий ензим (кініназа II), ензим, що також руйнує брадикінін. Тому не слід очікувати потенціювання брадикінінсупроводжуючих побічних ефектів.

У людини телміcартан у дозі 80 мг майже повністю інгібує підвищення артеріального тиску, спричиненого ангіотензином II. Блокуючий ефект зберігається протягом 24 годин і залишається відчутним до 48 годин.

Лікування артеріальної гіпертензії. Після першої дози телміcартану антигіпертензивна активність поступово виявляється протягом 3 годин. Максимальне зниження артеріального тиску виявляється через 4–8 тижнів від початку лікування та підтримується при довготривалій терапії.

Антигіпертензивний ефект утримується постійно протягом 24 годин, у тому числі включаючи останні 4 години перед наступним прийомом. Це підтверджено при амбулаторному моніторингу артеріального тиску. Співвідношення концентрації телмісартану перед прийомом наступної дози до пікової концентрації становить 80% після прийому 40 та 80 мг.

У хворих на артеріальну гіпертензію телміcартан знижує як систолічний, так і діастолічний тиск без впливу на частоту пульсу. При раптовому припиненні лікування телміcартаном артеріальний тиск поступово протягом кількох днів повертається до параметрів, які були до лікування, без імовірності синдрому відміни.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Всмоктування телміcартану швидке, хоча адсорбовані кількості розрізняються. Середня абсолютна біодоступність телміcартану становить близько 50%.

Коли Хіпотел приймають під час їди, зниження площі під кривою «концентрація в плазмі-час» (AUC) для телміcартану варіює приблизно від 6% (40 мг) до 19% (160 мг). Через 3 години після введення концентрація у плазмі крові однакова, незалежно від того, приймається телміcартан натще або з їжею.

Розподіл. Телміcартан активно зв’язується з протеїнами плазми (> 99,5%), головним чином з альбуміном та альфа-1 кислим глікопротеїном. Об’єм розподілу (Vss) становить приблизно 500 л.

Метаболізм. Телміcартан метаболізується шляхом кон’югації з глюкуронідом. Фармакологічна активність кон’югата не встановлена.

Виведення. Телміcартан характеризується біекспоненціальною фармакокінетикою з термінальним періодом напіввиведення > 20 годин. Максимальна концентрація в плазмі (Сmax) і площа під кривою «концентрація в плазмі-час» (AUC) зростає непропорційно до дози. Немає даних про клінічно значущу кумуляцію телміcартану при застосуванні у рекомендованих дозах. Концентрації у плазмі крові були вищі у жінок, ніж у чоловіків, без відповідного впливу на ефективність.

Після перорального введення телміcартан майже повністю виводиться з калом в основному як незмінена сполука. Кумулятивна ниркова екскреція становить < 1% дози. Загальний кліренс плазми (Сltot) високий (приблизно 1 000 мл/хв), якщо порівнювати з печінковим кровотоком (близько 1 500 мл/хв).

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика телміcартану збігається у молодих пацієнтів та у пацієнтів літнього віку.

Пацієнти з порушенням функції нирок. У пацієнтів з нирковою недостатністю, які підлягали діалізу, спостерігається низька концентрація в плазмі крові. Телміcартан має високу спорідненість з протеїнами плазми у пацієнтів з нирковою недостатністю та не виводиться діалізом.

Пацієнти з порушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів з порушеннями печінки виявили зростання абсолютної біодоступності приблизно до 100%.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: білі або майже білі круглі двоопуклі таблетки.

термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °C в оригінальній упаковці.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери в картонній упаковці.

По 14 таблеток у блістері; по 2 блістери у картонній упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ТОВ «КУСУМ ФАРМ».

Місцезнаходження.

Україна, 40020, м. Суми, вул. Скрябіна, 54.

Побочные действия

Нежелательные эффекты от приема хипотела связаны с нарушением функции ангиотензина II:

1. Гипотония.

Хипотел и его аналоги способны чрезмерно снижать артериальное давление. К группе риска относятся больные с гиповолемией, гипонатриемией и обезвоживанием. Одновременный прием диуретиков увеличивает риск гипотонии. Также риск выше у пациентов с обструкцией левого желудочка. Для снижения вероятности чрезмерного падения давления необходимо тщательно подбирать дозировку и регулярно контролировать показатели.

1. Гиперкалиемия.

Прием хипотела уменьшает выработку альдостерона и задержку калия в организме. Чаще всего такой эффект проявляется при сниженной почечной функции, особенно у пациентов пожилого возраста.

1. Почечная недостаточность.

Возможна у больных с двусторонним стенозом почек в результате падения почечного давления, связанного с другими механизмами.

1. Тератогенное действие.

Препараты группы вызывают уродства плода и невозможность нормального органогенеза. Ангиотензин II является важным фактором ангиогенеза – формирования сосудов, подавление ангиотензина II у плода нарушает их развитие. Поэтому при беременности применять такие препараты крайне опасно.

В отличие от ингибиторов АПФ риск сухого кашля и ангионевротического отека при приеме хипотела и его аналогов по отзывам принимающих минимален.

Предпосылки к проведению исследования

Подагра представляет собой хроническое заболевание, характеризующееся гиперурикемией, артропатией, образованием тофусов и уролитиазом, которое сопровождается увеличением риска развития сердечно-сосудистых заболеваний (ССЗ) и хронических болезней почек [1]. У больных с подагрой риск развития осложнений ССЗ, включая риск смерти, существенно выше, чем у лиц без подагры [2, 3]. Опубликование экспертами Администрации США по контролю за качеством пищевых продуктов и лекарственных препаратов рекомендательного документа, в котором подчеркивались требования к оценке безопасности гипогликемических препаратов по влиянию на риск развития осложнений ССЗ [4], стало основанием для проверки в сходных исследованиях такой безопасности и других терапевтических средств, включая препараты для лечения больных подагрой.

Фебуксостат — непуриновый ингибитор ксантиноксидазы, который используют для уменьшения выраженности гиперурикемии у больных с подагрой. Фебуксостат подавляет как окисленные, так и редуцированные формы ксантиноксидазы и уменьшает образование мочевой кислоты (МК) [5]. Применение фебуксостата обеспечивает высокоселективное и мощное подавление ксантиноксидазы и более выраженную гипоурикемическую активность по сравнению с применением аллопуринола в обычно применяемых дозах [6]. В период разработки прием фебуксостата сравнивали с приемом плацебо и аллопуринола в ходе выполнения клинических исследований, включавших более 5000 больных с подагрой [5—7]. Результаты таких исследований позволяли предположить небольшое увеличение частоты развития осложнений ССЗ при применении фебуксостата.

Лекарственное взаимодействие

1. Диуретики.

При совместном приеме телмисартана с петлевыми или тиазидными диуретиками повышается риск гипотонии. Как и другие препараты, угнетающие ренин-ангиотензин-альдостероновую систему, телмисартан способен вызвать гиперкалиемию. Риск увеличивается при совместном приеме с калийсберегающими диуретиками, ингибиторами АПФ, НПВС, препаратыми калия. При необходимости одновременного применения необходимо поправить режим приема, начав или продолжив с малых дозировок и с плавным увеличением до оптимальной.

1. Литий.

При комбинации ингибиторов АПФ, телмисартана с препаратами лития встречаются случаи увеличения содержания лития в сыворотке крови. Если одновременное назначение необходимо, следует регулярно контролировать уровень лития в сыворотке.

1. НПВС.

Нестероидные противовоспалительные средства способны уменьшать гипотензивное действие телмисартана. У пациентов с нарушенной функцией почек их комбинация может вызвать ухудшение их деятельности вплоть до острой почечной недостаточности. Пациентам, особенно в пожилом возрасте, следует соблюдать достаточный питьевой режим и периодически проверять функцию почек.

Одновременный прием телмисартана с гипотоническими препаратами других групп взаимно усиливает их воздействие на организм.

Негативное влияние ангиотензина II на организм

В организме давление регулируется двумя важнейшими системами: симпатическая нервная система и ренин-ангиотензин-альдостероновая система. Симпатическая контролирует работу сердца, РААС отвечает за объем циркулирующей жидкости. Их совместная деятельность определяет тонус сосудов и показатели давления.

Ангиотензин II имеет целый ряд различных физиологических эффектов и является одним из ключевых звеньев патогенеза различных заболеваний, в том числе артериальной гипертензии и болезней почек, сопровождающихся альбуминурией:

1. Воспаление.

Ангиотензин II увеличивает секрецию воспалительных цитокинов и способствует образованию супероксидов.

1. Изменение функции почек.

Стимулирует выработку альдостерона, что приводит к изменению водно-электролитного баланса и задержке жидкости. Ангиотензин II путем прямой вазоконстрикции и усиления симпатической нервной системы изменяет гемодинамику почек и кровоток. Этот процесс приводит к усилению перфузии почек и повышению секреции ренина. Такое действие не позволяет давлению снизиться.

1. Общее периферическое сосудистое сопротивление.

Ангиотензин II напрямую вызывает сужение артерий, что приводит к еще большему росту показателей давления крови, и стимулирует симпатическую сосудистую активность.

1. Изменение структуры ССС.

Ангиотензин II вызывает увеличение левого желудочка сердца и сосудистой стенки. Активация ангиотензиновых рецепторов стимулирует выработку ростовых факторов, способствующих увеличению размеров сердца. Белки внеклеточного матрикса стимулируют фиброз тканей сердца и сосудов.

Сравнительные характеристики сартанов и ингибиторов АПФ

Таблица других препаратов группы сартанов.

Преимущества телмисартана перед иАПФ:

• ингибиторы АПФ предотвращают переход ангиотензина I в ангиотензин II, однако этот процесс не прекращается полностью;
• под воздействием таких ферментов, как химаза, химотрипсин происходит частичное превращение ангиотензина I, и реализуются все негативные эффекты на организм;
• процесс этот хоть и существенно ограничен, однако может быть достаточным для развития заболеваний;
• сартаны блокируют сами рецепторы, на которые воздействует ангиотензин II – ангиотензиновые рецепторы первого типа, и предотвращают нежелательные последствия.

Влияние препарата хипотел на организм

Ангиотензин II увеличивает давление крови и запускает ряд отрицательных процессов в организме, что в конечном итоге приводит к сокращению продолжительности и снижению качества жизни. Сартаны предотвращают эти эффекты.

Телмисартан можно принимать однократно в сутки, что является существенным преимуществом и позволяет избежать регулярных перепадов показателей давления, включая опасные утренние, что позволяет снизить риск инсульта.

Кроме основного фармакологического действия, сартаны обладают целым рядом положительных воздействий на весь организм человека.

Защита от инфаркта и инсульта

Сердечно-сосудистые патологии – самая распространенная причина смертности среди населения. Телмисартан – препарат с доказанной эффективностью для профилактики инфаркта и инсульта из-за прогрессирующего атеросклероза сосудов.

Воспаление холестериновой бляшки лежит в основе их патогенеза. В начале заболевания возникают окислительные процессы, затем подключается воспалительный ответ, и просвет сосуда сужается в результате увеличения холестериновой бляшки.

Антагонисты рецепторов ангиотензина II и хипотел в частности проявляют антиатеросклеротическое действие путем повышения стабильности холестериновых бляшек. Этот эффект наиболее выражен для предупреждения болезни, чем на более поздних стадиях.

Телмисартан эффективно тормозит гипертрофию левого желудочка сердца, что также относится к существенным факторам предотвращения инфаркта.

Защита от сахарного диабета

Телмисартан увеличивает чувствительность клеток к инсулину, что позволяет предотвратить или вылечить диабет II типа, снизить уровень «плохого» холестерина и улучшить показатели липидов крови. По этому действию телмисартан мощнее лозартана примерно в 20 раз, при этом лозартан сам снижает риск на 57%.

Также его прием предотвращает развитие заболеваний сердца и сосудов, связанных с сахарным диабетом. Сартаны воздействуют на гормон лептин, тем самым помогают бороться с избыточным весом.

Антифиброзные свойства препарата защищают от нефропатии почек при диабете, тормозят развитие болезни и способствуют излечению. Прием хипотела с такой целью допустим и при изначально нормальных показателях давления крови. Комбинация с аспирином еще сильнее увеличивает защитное действие препарата.

Защита мышц от саркопении

Саркопения – заболевание, связанное с уменьшением мышечной массы по мере старения и являющееся одной из причин смертности в пожилом возрасте. К тому же, болезнь существенно снижает качество жизни, делает человека слабым и беспомощным.

Среди прочих негативных влияний ангиотензина числится и его способность ускорять прогрессирование саркопении. Его блокада помогает избежать потери мышечной массы. Наибольшей эффективностью обладает телмисартан (хипотел), но и другие препараты группы уменьшают атрофию мышц.

Защита мозга от болезни Альцгеймера

На сегодняшний день заболевание относится к неизлечимым и приводит к смерти больного через 5-7 лет. Развитие болезни сопровождается снижением памяти, мыслительных способностей, старческой деменцией. Одна из причин его начала – влияние ангиотензина II. Сартаны относятся к перспективным лекарствам для предотвращения болезни Альцгеймера.

В ближайшее время планируются исследования на предмет их эффективности в терапии заболевания и других умственных расстройств. Сартаны оказывают защитное действие даже в малых дозировках.

Защита от аденомы простаты и миомы матки

Мужская аденома простаты и женская миома матки – настоящая эпидемия в современном обществе. Антифиброзные свойства сартанов приостанавливают рост опухолевых образований и процессы гиперплазии тканей простаты. Путем блокады ангиотензина снижают выработку гормонов, тем самым замедляют рост миомы матки у женщин.

Замедляют старение организма

По результатам экспериментов на мышах блокада генов, отвечающих за чувствительность рецепторов к ангиотензину, увеличивает продолжительность жизни не только благодаря защите сердца и сосудов, но и в результате общего снижения скорости старения.

Мыши с врожденным недостатком рецепторов к ангиотензину живут дольше обычных примерно на 26%. К тому же, основные причины смертности среди мышей – это рак, инфекционные болезни и недостаточная почечная функция. Это еще раз наводит на мысль, что сартаны способны продлевать жизнь человека за счет замедления процессов старения и скорости развития различных патологий.

Для подтверждения догадок необходимы дополнительные исследования. Однако уже сейчас накоплено большое количество исследований, дающих право полагать, что система РААС и регулирование ангиотензина оказывает существенное влияние на процессы старения организма.

Основные результаты

В период с апреля 2010 г. по май 2022 г. в исследование были включены 6198 больных. Не приняли ни одной таблетки исследуемого препарата 8 больных, так что в модифицированный анализ, выполненный исходя из допущения, что все больные приняли назначенное лечение, были включены данные о 6190 больных. Не отмечалось существенных различий между группами по исходным характеристикам.

В группе фебуксостата окончательная доза исследуемого препарата составляла 40 и 80 мг у 61 и 39% больных соответственно. В группе аллопуринола в соответствии с определенным протоколом исследования ККр дозу аллопуринола 200, 400, 300, 500 и 600 мг принимали 21,8, 44,6, 25,2, 4,3 и 4,1% больных соответственно.

В целом 56,6% больных стойко прекратили прием исследуемого препарата: в группе фебуксостата и группе аллопуринола 57,3 и 55,9% соответственно. Доля больных, которые не посещали исследовательский центр для очередного запланированного обследования, в целом достигала 45%: в группе фебуксостата и группе аллопуринола 45 и 44,9% соответственно. Медиана продолжительности приема фебуксостата и аллопуринола достигала 728 и 719 дней соответственно. Медиана продолжительности наблюдения в группе фебуксостата и группе аллопуринола составляла 968 и 942 дней соответственно.

Доля больных, у которых через 2 нед после начала терапии концентрация МК в крови составляла менее 360 мкмоль/л, была выше в группе фебуксостата по сравнению с группой аллопуринола; после этого в ходе выполнения исследования у большего числа больных группы фебуксостата по сравнению с группой аллопуринола концентрация МК в крови была менее 360 мкмоль/л по данным большинства анализов, несмотря на то что различия между группами были небольшими. Кроме того, в группе фебуксостата по сравнению с группой аллопуринола в целом в ходе выполнения исследования была выше доля больных с уровнем МК в крови менее 300 мкмоль/л. Частота обострения подагры была сходной в группе фебуксостата и группе аллопуринола, составляя 0,68 и 0,63 случая на 1 человека в год соответственно.

В ходе выполнения исследования между группами не отмечалось статистически значимых различий по концентрации в крови электролитов, глюкозы и липидов, а также уровню артериального давления и частоте применения лекарственных средств для лечения ССЗ.

После развития 624 неблагоприятных клинических исходов, которые стали основанием для окончания исследования, и до закрытия базы данных развились дополнительные неблагоприятные клинические исходы. Результаты полного анализа свидетельствовали о сходной частоте развития неблагоприятных исходов, включенных в основной показатель: такие исходы в группе фебуксостата и группе аллопуринола развились у 10,8 и 10,4% больных соответственно в ходе наблюдения, медиана продолжительности которого достигала 32 мес (отношение риска 1,03 при верхней границе одностороннего 98,5% ДИ 1,23; p=0,002 для анализа, выполненного с целью проверки гипотезы о не менее высокой эффективности фебуксостата по сравнению с аллопуринолом). При анализе дополнительных показателей частоты развития несмертельных неблагоприятных исходов отношения риска были сходными с таковыми в исследовании в целом.

Однако риск смерти от любой причины и риск смерти от осложнений ССЗ были выше в группе фебуксостата по сравнению с группой аллопуринола. В группе фебуксостата и группе аллопуринола умерли от любой причины 7,8 и 6,4% больных соответственно (отношение риска 1,22 при 95% ДИ от 1,01 до 1,47; p=0,04), а от осложнений ССЗ — 4,3 и 3,2% больных соответственно (отношение риска 1,34 при 95% ДИ от 1,03 до 1,73; p=0,03). Среди причин смерти от осложнений ССЗ наиболее частой была внезапная смерть от осложнений заболевания сердца: такая причина смерти в группе фебуксостата и группе аллопуринола отмечалась у 2,7 и 1,8% больных соответственно. Частота госпитализаций по поводу сердечной недостаточности и госпитализаций по поводу аритмий, не связанных с ишемией, а также частота развития тромбоэмболических осложнений и госпитализаций по поводу преходящего нарушения мозгового кровообращения были сходными в двух группах.

Результаты анализа основного показателя в подгруппах свидетельствовали об отсутствии гетерогенности в подгруппах больных с определенными исходными характеристиками. Для смертности от ССЗ отмечено взаимодействие с применением НПВП и отсутствием приема низкой дозы аспирина (нестандартизованное p<0,05 для обоих сравнений).

По данным запланированного анализа частоты развития неблагоприятных исходов, включенных в основной показатель, которые развились в период приема исследуемого препарата или в течение 30 дней после прекращения терапии, такие исходы в группе фебуксостата и группе аллопуринола развились у 7,8 и 7,7% больных соответственно (отношение риска 1,00 при верхней границе одностороннего 98,5% ДИ 1,22). В ходе выполнения такого анализа было установлено, что смертность от осложнений ССЗ была статистически значимо выше в группе фебуксостата по сравнению с группой аллопуринола (отношение риска 1,49; при 95% ДИ от 1,01 до 2,22; p=0,047).

Результаты вторичного анализа частоты развития неблагоприятных исходов, включенных в основной комбинированный показатель, развившихся в период применения исследуемых препаратов, свидетельствовали о сходной частоте развития таких исходов в группе фебуксостата и группе аллопуринола (такие исходы развились у 6,2 и 6,4% больных соответственно; отношение риска 0,94 при верхней границе одностороннего 98,5% ДИ 1,17). Риск смерти от любой причины и риск смерти от осложнений ССЗ был выше в группе фебуксостата по сравнению с группой аллопуринола.